Місто Харків засновано в середині XVII ст., але археологічні знахідки свідчать про те, що тут були поселення ще за доби бронзи у ІІ тисячолітті до н.е. Однак у ХІІ-XVII ст. нинішня територія Харкова була частиною Дикого Поля, де панували половці, а потім татари.
Джерело назви міста - найімовірніше річка Харків. Деякі історики пов'язують Харків зі стародавнім поселенням половців Шарукань, що знаходилося неподалік від того місця, де розташовується сучасне місто.
1654 року на пагорбі біля злиття річок Харків і Лопань розпочалося будівництво потужної фортеці для захисту російських земель, від набігів кримських татар. Фортеця була побудована українськими переселенцями, які, рятуючись від польської шляхти, осідали тут з дозволу московського царя. Цар Олексій дарував харків'янам значні торговельні пільги, що сприяли стрімкому зростанню багатств міста та козацькі вольності.
Українські поселенці споруджували нові укріплення та несли оборонну військову службу. У 1655 р. у Харкові мешкало близько 600 служивих людей, а всього населення було близько 2000 осіб. Частина жителів міста займалася ремеслом і торгівлею, але більшість селилася в слободах і займалася хліборобством.
Під час російсько-шведської війни у зв'язку з виступом Івана Мазепи та повстанням донських козаків Петро І доручив посилити харківські укріплення. У 1660-1662 рр. було добудовано колишні приміські укріплення, а в старій фортеці створено нові.
У 1724 році в Харкові вже були 61 вулиця і 1300 дворів.
Згодом Харків став виділятися з-поміж полкових центрів Слобожанщини завдяки вигідному економічному і торговельному становищу. Місто також почало відігравати провідну культурну роль у цьому районі. У XVIIІ ст. розрослися харківські ярмарки (4 рази на рік).
У 1765 р. царський уряд скасував полкове самоврядування Харкова. Козаки ставали військовими поселенцями. Було створено адміністративно-територіальну одиницю - губернію з центром у Харкові.
Значущою подією в історії міста Харкова є заснування 1805 року Харківського університету. Тут викладали такі відомі вчені, як видатний філолог Потебня, лауреат нобелівської премії Мечников, а серед студентів університету значився, зокрема, засновник сучасної польської держави Юзеф Пілсудський.
У XIX столітті в Харкові було засновано 4 гімназії для юнаків і кілька середніх шкіл для дівчаток. У 1873 році відкрито ветеринарний інститут; у 1885 році - Технологічний Інститут. У другій половині XIX століття відкривалися професійні школи: торговельні, технічні, музичні, залізничні. У 1867 році в Харкові створено свою судову палату.
До кінця XIX століття Харків став найбільшим інтелектуальним, торговельним і промисловим центром півдня Російської імперії і одночасно центром революційного руху. У 1900 році в Харкові, вперше в Росії, відбулася першотравнева демонстрація.
Чисельність населення з 1800 по 1917 рік зросла майже в 30 разів і в 1917 році становила 297 тис. осіб.
До початку XX століття Харків перетворюється на великий промисловий центр і залізничний вузол. У 1904 році в місті налічувалося 1200 підприємств, де було зайнято понад 17 000 робітників. З урахуванням кустарних підприємств чисельність робітників становила 45 тис., зокрема 28 000 ремісників. Під час революції 1917 року, коли влада була в руках Тимчасового уряду, місцева влада - у руках губернського комісара, міської думи, земств. 3-й універсал Центральної Ради поширював її владу на Харківщину. Але близькість Росії, в якій владу захопили більшовики, і Донбасу, де вони також фактично захопили владу, плюс слабкість українських сил вирішили долю міста. Наприкінці листопада 1917 року до Харкова прибули червоноармійці з Росії та матроси з Прибалтики. Вони разом із місцевими більшовиками обеззброїли війська Центральної Ради та російські антибільшовицькі сили.
Після Брестського мирного договору німецька армія та українські війська у квітні 1918 року звільнили Харків від більшовиків. У листопаді 1918-го тимчасово владу в Харкові захопили війська Директорії УНР, але в січні 1919 року місто знову захопили більшовики, і тут діяв радянський уряд України до червня 1919 року, коли місто зайняли російські білі війська генерала Денікіна, які перебували тут до середини грудня 1919-го. Після остаточної перемоги червоних над Денікіним до Харкова повернувся третій український радянський уряд, який оголосив Харків столицею УРСР.
У роки революції і громадянської війни Харків дуже сильно постраждав, місто багаторазово переходило з рук у руки, а більшовицька влада, одна з найстрашніших у країні, винищила тисячі городян. Після закінчення громадянської війни Харків було проголошено столицею Української Радянської Соціалістичної республіки і почався найблискучіший період в історії міста. Саме тут жили і працювали діячі, які стали класиками української культури, письменники Олесь Гончар та Остап Вишня, поети Володимир Сюсюра та Павло Тичина, театральний режисер Лесь Курбас і кінорежисер Олександр Довженко. У Харкові починали свою кар'єру такі зірки першої величини, як естрадні співаки Леонід Утьосов, Клавдія Шульженко, композитор Ісаак Дунаєвський і багато інших.
У цей же час у місті було проведено колосальні за обсягом роботи з благоустрою Харкова, вінцем чого стало будівництво першої висотної будівлі в СРСР - Держпрому та однієї з найбільших площ світу. 1931 року в Харкові - вперше у світі - було розщеплено атом літію, що поклало початок атомній епосі в історії людства. Саме тоді в нашому місті працювали всесвітньо відомі фізики Іоффе і Ландау. Тоді ж було збудовано нові та реконструйовано деякі старі заводи, закладено нові житлові комплекси та студентське містечко, подовжено трамвайні лінії, пущено автобуси та тролейбуси. У 1931 р. дав першу продукцію Харківський тракторний завод, верстатобудівний (1933), турбінний (1934). Збільшили обсяг продукції дореволюційні: електромеханічний, металообробний, транспортного машинобудування та інші. Так ось проходила історія виникнення Харкова в Україні.
Перед наступом німецької армії деякі підприємства були евакуйовані, інші знищені. Фашисти увійшли в місто 25-го жовтня 1941 року.
Під окупацією німецьких військ місто пробуло 22 місяці. У лютому 1943-го року робилися спроби звільнити Харків, але остаточно радянські війська звільнили місто лише 23 серпня 1943 року. Від голоду і репресій загарбників кількість жителів Харкова зменшилася з 900 тисяч до 300 тисяч осіб. І тут також уперше у світовій історії відбувся відкритий процес над воєнними злочинцями, що став прелюдією нюрнберзького процесу.
Харків унаслідок війни виявився одним із найбільш зруйнованих міст Європи, було знищено десятки пам'яток архітектурних пам'яток, вивезено в Німеччину численні мистецькі цінності, а пустирі та руїни на місці зруйнованих кварталів нагадували городянам про війну аж до середини 60-х років.
Нині місто Харків - друге в Україні за чисельністю населення (півтора мільйона жителів). Місто продовжує розвиватися і на сьогодні є 2-м за важливістю містом України.
